Категории каталога

Мои статьи [100]

Форма входа

Поиск

Друзья сайта

Статистика


Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0

Наш опрос

Що Вас цікавить з виробів булатної зброї?
Всего ответов: 228
Пятница, 29.03.2024, 09:15
Приветствую Вас Гость
Главная | Регистрация | Вход | RSS

Музей булатної зброї

Каталог статей

Главная » Статьи » Мои статьи

Булатна сталь від минулого до сучасності.

Булатна сталь від минулого до сучасності.

 

Залізо відноситься до одного з найважливіших металів оточуючої нас природи.

Воно тісним сплетінням пов'язане з життєдіяльністю людей, є основою культури,  промисловості, медицини, тощо.

 Одночасно, воно є зброєю війни та знаряддям мирної праці.

Відкривається унікальна виставка "Романтика булатної зброї"! Київ, Поділ, Музей гетьманства! З 27.10.10

 З далекої давнини людство у першу чергу використовувало вироби із заліза та інших металів для забезпечення власних потреб.

 Опираючись на глибинні знання, пов'язані з світосприйняттям людиною оточуючого світу як загальної гармонії зв'язків, вони уміли використовувати усі дари живої природи з такими знаннями, котрі ми зараз тільки починаємо розуміти та відтворювати. Ними також уміло поєднувався існуючий нерозривний енергетичний вплив металів, дерева, каміння тощо з питанням буття людини, як творіння живої Природи. Знаючи, що в кожному організмі є природні резонатори, котрі налаштовані на певні частоти коливань, вони уміли за допомогою відповідних матеріалів збуджувати струм в органах тіла, вживати окисли металів в лікувальних цілях. Відомо також що двохвалентне залізо  знаходиться у гемоглобіні  в складі крові усіх біологічних представників світу нашої планети, забезпечуючи киснем  тканини їх організмів.

 Для задоволення своїх власних побутових потреб, людина завжди використовувала вироби із заліза, та на його основі сплавів із сталі та чавунів в різновиді необхідних їй виробів.

 Сьогодні нам досить часто підносять, що згідно еволюційним пступам технічного прогресу прадавні люди жили відповідно в епохи бронзового та залізного віків.

 Сучасний науковий підхід провідних фахівців світової науки нівелює таке тлумачення та констатує його як надуману людиною епохальну характеристику з відображення тих чи інших умов життєдіяльності людства.

 Планета Земля, згідно матеріалам сучасних методів досліджень у відповідних галузях науки, існує міль'ярди років з наявними їй фауною та флорою. Весь цей час існувала і Людина Розумна, котра у відповідності до законів існування світу, які не терплять виключень, постійно еволюціонувала проходячи етапи розквіту та занепаду, гинула та відроджувалась.

 Тому, торкаючись теми заліза у життєдіяльності людини, слід відмітити що не такі давні археологічні знахідки виробів з чавуну та самих ливарних центрів в Китаї і на Дальньому Сході, датовані XII-IV століттями до нашої ери, приводять у певну невідповідність класифікації епох. У наукових фахівців західного світу і сьогодні існує протиріччя відносно визнання первинності залізного чи бронзового віків. Але, оскільки саме існування людини завше тісно пов'язане  з оточуючою її природою, тому необхідно усвідомлено сприймати й те, що  вона, як невід'ємна частка самої Природи, завжди у своєму житті уміло використовувала її дари.   Людство в усі часи досить уміло використовувало так звані природні стихії, такі як вода, земля, вогонь і повітря у різноманітті власних промислів . Регіональна наявність тих чи інших природних ресурсів впливала на їх використання з метою застосування у побуті.

 Тому, на наш погляд, у т.ч. з урахуванням археологічних фактів, наші пращури досить вміло володіли технологіями обробки чорних, кольорових та дорогоцінних металів і каміння.

 Про який високий рівень знань і майстерності античних майстрів говорить тільки знайдена видатним українським археологом Борисом Миколайовичем Мозолевським нашийна прикраса скіфського царя – золота пектораль, датована 4,5 століттям до нашої ери. Ця пектораль виготовлена із золота 900/ооо проби та являє собою літопис часу у якому відображені космогонічні уявленнями скіфів про Світобудову.

 Відомій в Україні фахівець реставраційної справи Олександр Мінжулін, котрий приймав безпосередню участь у реставрації цього шедевру світової культури, пише про нього наступним чином: ”Цікаво було б дізнатися і побачити, чи зможе хтось із сучасних майстрів виготовити пустотілий каркас або фрагмент, як на пекторалі”.

 Іншим загадковим фактом досконалої майстерності наших пращурів для сучасних фахівців – металознавців є всесвітньо відома Делійська колона Кутуба.

 Висота цього витвору, датованого IX століттям до н.е. та виготовленого із чистого заліза, сягає  7,3 метра висотою з вагою у 6,5тони. Її діаметр у основи 41,6см, діаметр у вершини 29,5 см, а темна поверхня – блистить. Окрім того, це залізо впродовж багатьох тисячоліть не піддається руйнації корозією.

 Тому, коли вважати підхід високоцивілізованих сучасних вчених стосовно оцінки наших пращурів як „племен диких варварів”, то все ж таки дуже бажано було б отримати від них відповідь хоча б на питання, яким чином можливо було тоді отримати такі шедеври, не кажучи уже про те, що і сьогодні немає науково обґрунтованої відповіді стосовно корозійної стійкості цього творіння.

 Від себе тільки додам, що для розплавлення заліза з кількістю вуглецю 0,08%, котрий знаходиться у хімічному складі колони, необхідна температура плавління вище 1539°С. А як відомо сучасній науці, при спалюванні деревного вугілля (про застосування кам'яного вугілля у ті часи інформація майже відсутня) можна досягти найвищої температури до 1400°С, чого недостатньо для розплавлення такого сплаву.

 Таким чином вести мову про наших далеких пращурів як "племен диких та невмілих варварів" мабуть не зовсім коректно.

  Зараз нам також добре відомо, що із металів після алюмінію, залізо є самим поширеним на землі та у сполученні оксидів, сульфідів і силікатів складає 4% маси земної кори.

 У вільному стані залізо знаходять тільки метеоритного походження.

 Враховуючи такі величезні запаси залізних руд, досить поширено розповсюд-жених по планеті Земля, людина посередництвом стихій повсюди використову-вала їх для виробництва залізних, сталевих та чавунних виробів. Із землі добували глину для оздоблення сиродутних печей, домниць і ковальських горнів та виго-товлення жаростійких тиглів. З каменю та глини облаштовували домниці для плавлення металів і випалу деревного вугілля яке застосовувалось з однієї сторони як вуглецевий матеріал для перетворення залізної руди у залізо, сталь та чавун, а з іншого, як  джерело отримання високих температур в процесі отримання металів чи випалу глиняних виробів. Окрім того, застосування деревного вугілля чи просто дерев'яних стружок у суміші з глиною, робило залізоплавильні тиглі досить вогнетривкими.  

 Ведучи гармонійний у відповідності до законів природи спосіб життя, люди розуміли що у процесі користування землею, вона виснажується, тому постійно вели кочовий образ життя. При цьому облаштування місць обробки металів не потребувало значних зусиль. У кожному поселенні була достатня кількість майстрів котрі задовольняли потреби громади в металевих виробах.               

 А тепер зупинимося на визначенні „що ж таке булат?”.    

 З дитячих років ми чули безліч захоплюючих легенд про булатні мечі якими казкові богатирі легко розбивали своїх ворогів або, як просто такими мечами можна було рубати залізо та каміння, а потім, в польоті, розсікати легку газову косинку.

 Не дивно що і зараз на сторінках періодичних видань досить часто з'являються різні публікації про цей легендарний метал.

 Видатний російський горний інженер П.П. Аносов (1797-1851рр), котрий завдяки наполегливій і довготривалій праці, здійснив розгадку у свої часи втраченої людством технології виробництва булатної сталі, писав про неї в своїй відомій праці „О булатах” наступним чином: „Закінчую твір надією, що незабаром наші воїни будуть озброєні булатними мечами, наші землероби будуть обробляти землю булатним знаряддям, наші ремісники виготовляти свої вироби булатним інструментом; одним словом, я переконаний, що з розповсюдженням способів приготування і обробки булатів, вони витіснять із вживання всякого роду іншу сталь, яка при виготовленні виробів потребує особливої гостроти та стійкості”.

 Інший, уже сучасний коваль – реставратор В. Басов, який також присвятив усе своє свідоме життя розгадці таємниць булату, в т.ч. і знову втраченої технології П.П. Аносова, про булат писав так: „Булатна сталь – яке звучання! Уже в самому слові „булат” відчуваєш твердість, та як говорили у старовину „міцність”. Недарма булатна сталь до цього часу вважається таємницею із таємниць”.

 Висловлення В. Басовим в стані найвищих духовних поривів та високої поваги до булату  „Булатна сталь – яке звучання”, підводить нас до питання про походження терміну „булат”.

 В більшості вважається, що   слово „булат” походить від арабського „аль – фулад”, чи персидського „pulad” , що означає сталь взагалі.

 Логічне осмислення такого тлумачення приводить до великих сумнівів відносно подібного визначення. На наш погляд, ізюминку скоріше потрібно шукати  в характерних особливостях виробів із булату та їх надвисоких функціональних характеристиках.

 Стосовно виробів з булату з урахуванням того, що загалом вони застосовувалися для виготовлення озброєння, то походження терміну „булат” ймовірніше усього необхідно шукати від слова „булава”, як символічної зброї Творця Світу.

А стосовно його високих функціональних характеристик, тоді логічно витікає притаманна булату така характеристична складова як „неперевершеність”.

 Булатна сталь має ще одну характерну відмінність від інших марок сталі. На її поверхні після кування, полірування та відповідного травлення з'являється своєрідна макроструктура, тобто візерунок. По характеру цього візерунку завжди могли оцінити якість виробу, про що сьогодні досить багато написано у багатьох літературних джерелах.

 А ось, стосовно самої технології отримання булату, так яких тут тільки історично виражених думок не зустрінеш.

 Так у відомій книзі Ю.Г. Гуревича „Загадка булатного візерунку”, у т. ч. сказано про касту ковалів які спустилися з Гімалайських гір в Пенджаб (древнє князівство у Індії), котрі добре знали залізну справу і уміли виробляти залізну зброю з незвичними для того часу властивостями.

 У своїй основі, світова думка з багатьма письменами зводиться до того, що батьківщиною булату є саме Індія. Багато літературних джерел одночасно свідчать і про те, що виробництво булату було також розповсюджено від Іспанії до Японії.

 Нині відомо ще й те, що на початку другого тисячоліття до н.е. в межах Ірану, Афганістану, Середньої Азії, Месопотамії та в долині річки Інда без видимих причин прийшли у занепад багато старих міст з одночасним різким скороченням населення.

 У той же час із північного лісостепу  (мається на увазі терени нинішньої України) до Близького і Середнього Сходу прийшли племена, які називали себе Оріями. Вони переміщувались на легких колісницях в супроводі небачених там до того часу табунів коней і зупинились в т.ч. у долині р. Інда.

 Окрім видних військових споряджень, у прийдешних в ті краї Оріях  дивувала їх містична прихильність до вогню та заліза. Халдейські тексти мабуть не випадково ще називають орійських волхвів „магами вогню”.

 В наслідок такої міграції, уже в XVI ст. до н.е. багато царів і місцевих властителів Месопотамії, Сірії і Палестини носили орійські імена.

 Самі індуси сьогодні у т.ч. стверджують як близько 2,5 тис. років до н.е. до Індії з півночі прийшли високо розвинені люди, котрі внесли вагомий внесок у загальний розвиток культури їх країни.

 Порівняльний історико – археологічний аналіз виявляє тісний зв'язок, якщо не закономірність, із розповсюдження металургії заліза в Азії та Европі з міграціями орійських племен.

 Уже тепер немає ніяких сумнівів, що саме орійська спільнота привнесла у відомі сьогодні в світі історичні регіони виробництва булатів саму технологію їх отримання.

 Стосовно ж сучасної думки про існуючі великі таємниці відносно самої технології виробництва булатів, котрими ніби були окутані окремі майстри які його виробляли, то детальний аналіз історичних і сучасних матеріалів з урахуванням археологічних досліджень, абсолютно спростовує такі. Булат отримували саме професійні майстри своєї справи у всіх поселеннях, де вони проживали, базуючись на добре відомі та із уст в уста передані за Звичаєм знання у цій галузі.

 Тепер детальніше зупинимось  на загальних характеристиках та ознаках булатів, відомих у світі саме як Дамаська сталь, котра здебільшого продавалася у вигляді „Wooz” – вуца, розрубленого на дві половинки.

  За загальними ознаками булат відноситься до металів, вироби з яких на поверхні мають характерний візерунок, природа якого у науковому світі сьогодні досить відома. Саме по характеру візерунку, тобто направленості сфероїдальних цементитних прожилок та відтінку фону (світлий чи темний) колись завжди і визначали якість виробів із нього.

 До технічних характеристик виробів з булатів також відносилися велика твердість, міцність і високі ріжучі властивості.

 Існуючі у приватних колекціях і музеях зразки булатів, після визначення їх хімічного аналізу, вказують на те що як правило кількість вуглецю у його складі міститься у межах від 1 до 1.85% мас.

Відомо також, що на деяких булатах загальний фон мав золотистий відлив.

 Базуючись на власних дослідах з цього питання, нами було встановлено, що золотистий відлив (фон) на булатах можливий тільки тоді, коли у його складі міститься вуглець у кількості від 2,3 до 2,5% мас. А як відомо, залізо з такою кількістю вуглецю уже відноситься до класу чавунів які не піддаються куванню.

 Справжній булат з такою кількістю вуглецю, як показав наш досвід, кується без особливих ускладнень.

 У свій час нами булатну технологію було перенесено в умови промислового виробництва сталі на ряд металургійних заводів України. Отримана таким чином сталь показала як високі технологічні властивості при її виготовленні, так і в умовах її експлуатації у якості виробів промислового призначення. Цю сталь було названо сталлю булатного типу.

 Така назва була визначена саме таким чином тому, що структура цієї сталі у деякій мірі була відмінною від булату, отриманого шляхом кування і на його поверхні відсутній візерунок. Такий результат є закономірним у тій частині булатів, що при його виробництві у промислових умовах порушуються певні технологічні умови. Але сама сталь булатного типу при цьому володіє досить значимими якісними характеристиками.

 Історії також добре відомий термін „зварний булат”, він же „харалуг”, а мечі з нього  ще називали харалужними.

  Зварний булат отримували тільки шляхом поєднання ковальським способом низьковуглецевої сталі з високо вуглецевою. Завдяки цьому на поверхні виробу також формувався візерунок але відмінний від булату, отриманого безпосередньо із відливка сталі.

А тепер зупинимося на узагальнюючих особливостях давніх технологій виробни-цтва металів та булату зокрема.

 Археологічні знахідки виробів із металів так названих людиною „бронзового „ і „залізного” віків з теренів нашої країни та не тільки і одночасні їх металографічні дослідження свідчать про високий рівень знань наших пращурів в металургійній галузі. Наприклад, металеві колекції, представлені мідними та бронзовими виробами по типу сплавів поділяються на олов'янисті, олов'янисто-миш'якові, олов'янисто-миш'яково-свинцеві, складні мідно-олов'янисто-сурм'яні сплави та чисто мідь. Кількість елементів у відсотковому відношенні мас олова, сурми, свинцю, миш'яку та інших у десятих долях в зазначених сплавах вказує на їх штучне введення в розплав. Таким чином майстри обґрунтовано та з великим рівнем знань задавали ті чи інші властивості виробам у залежності від їх призначення.

 Стосовно археологічних знахідок виробів із заліза, так вони закономірно відносяться до більш пізніх періодів, оскільки залізо значно швидше піддається руйнації корозією і сам термін їх збереження більше залежить від агресивності самого середовища, в котрому вони знаходяться. Часто, в результаті розкопок археологи знаходять по формі виробів уже окисли заліза. Сама ж технологія отримання заліза та його обробки значно простіша від технології отримання сплавів на основі міді, як відомо до котрих відноситься і бронза.

 У періоди ведення кочового способу життя, отримання металів майстри здійснювали у сиродутних печах та невеликих домницях в котрих також здійснювали і випал деревного вугілля.

 Залізо та сирцеву сталь отримували шляхом прямого відновлення залізних руд.

 Для отримання кольорових металів, в т.ч. і дорогоцінних, та відповідальних сталевих виробів і чавуну, обов'язково використовували метод тигельної плавки.

  Тиглі для виплавки сталі та чавуну  виготовляли із жаростійкої глини з добавкою деревного вугілля чи відомих на той час щільно - кристалічних кварцитів і цементних кварцито - пісчаників. Їх жаростійкість (понад 1750°) достатня для здійснення усіх процесів металургії заліза.

 Саме застосування тигельного способу виплавки як у сиродутних печах, так і в домницях із використанням глиняних жаростійких тиглів, є ідеальними умовами для отримання булату.

 Тут доцільно висловитися хоча б словами П.П. Аносова відносно технологій отримання булатів, котрі він описав наступним чином:

 „Із записів усіх дослідів, котрі я застосовував для знаходження тайни виготовлення булатів, видно що для досягнення цієї мети мною відкрито чотири способи, а саме:

- розплавлення залізних руд з графітом , або відновлення і поєднання заліза з вуглецем;

- розплавлення заліза при доступі  вугілля, або поєднання такого попередньо з вуглецем та відновлення його шляхом закислу заліза;

- довготривалий відпал заліза  без доступу повітря;

- розплавлення заліза безпосередньо з графітом, або поєднання його прямо з вуглецем.

 Саме перший спосіб на думку П. Аносова лежав у основі отримання булатів давніми майстрами із досить чистих залізних руд. Але цей спосіб він характеризує як досить дорогий, чому й саме на його думку булатні вироби завжди коштували так дорого.

А відносно використання тиглів П. П. Аносов пише що вони були такі ж давні, як і золото.

 Не довів П. Аносов до завершення  більш дешевого та самого поширеного способу отримання булатів давніми майстрами, а саме шляхом одночасного плавлення чавуну та заліза зливки яких не один раз знаходили археологи в Індії та інших країнах.

 Існують також і інші способи отримання цього загадкового металу, але далі варто зупинитися на досить важливій обставині котра у основі часто й визначала який саме булат та де доцільно отримувати. І саме цією важливою обставиною були погодні умови. Пі ними тут маються на увазі суворі морозні зими за яких, наприклад, іранський булат не витримував ударних навантажень і зброя зламувалася.

 Сьогодні уже добре відомо про вплив різних елементів на властивості залізо-вуглецевих сплавів.

 Однією із ключових вимог до булатів є саме якомога менша наявність у їх складі домішок інших металів. Наявність таких суттєво знижує фізико - механічні властивості виробів, що сьогодні добре відомо як при застосуванні обсаджува-льних труб в умовах крайньої Півночі, чи при виробництві,  наприклад, поворотних рейок залізничних колій, тощо.

 Звідси, саме склад хімічних елементів у залізних рудах і визначав у першу чергу якість булатних виробів. Досить чисті руди траплялися рідко тому у природних умовах  північних поселень доцільніше було застосовувати зварний булат.

 Ось що з цього приводу пише про булати у розділі „Про залізо” мінерального трактата видатний хорезмійський вчений-енциклопедист XI століття нашого часу Аль-Біруні.

 „Руси виробляли свої мечі із шабуркана (тверде залізо), а доли  посередині, із нармохана (м'яке залізо) щоб придати їм міцність при ударі та запобігти їх хрупкості. „Аль-фулад” (сталь) не виносить холодних зим та ламається від ударів. Коли вони познайомились з фарандом (візерунком) то придумали для долів  плетіння із шабуркана та нармохана. І стали одержуватися у них на зварених плетіннях при зануренні в травники речі  дивовижні та рідкісні, такі які вони бажали отримувати.”  У даному разі мова йдеться як про технологію удосконалення візерунку на харалужних (пакетованих) виробах котрі у нас сьогодні помилково  тлумачаться як Дамаські, так і надання їм більшої міцності в умовах сильних морозів.  А місто Дамаск у той час було одним із провідних торгових центрів через яке проходили торговельні шляхи булатним вуцем, але ніяк не виробів з укладеного (пакетованого) металу.

 Саме тому, досліджуючи історію вуца та його походження, сучасні вчені Західного світу (О.Шербі, Дж. Уодсворд,  Б. Бронсон,  Вирховен, Ахім та інші), називають булат, як це прийнято в країнах заходу, дамаською  сталлю.

 Нині існують також і суперечки, котрі описані ще від початку доби нашого часу стосовно того, який із тих, що ми називаємо сьогодні булатом, був дійсно справжнім. Але це уже був період, коли булатні технології майже втратилися.

 Технологія дійсно з часом почала втрачатися, хоча майже до XIX століття н.е. у багатьох країнах як Близького так і Далекого Сходу, та Європи зокрема,  булатні вироби ще мали рідкісне місце.

 Що ж тоді послужило ймовірною причиною щодо занепаду виробництва булатів і не тільки?

 Мабуть відповідь на це запитання необхідно шукати у наступній площині мислення. З початком розподілу суспільства на класи та появою поділяючих єдине людське суспільство на частки релігійних течій, ним було втрачено розуміння нерозривності власного буття з космічно – планетарною гармонією.  Одночасно з надбанням людством, завдяки його  геніальному винаходу  грошей, котрі з часом почали відігравати функцію товару, розпочалася загальна руйнація особистості в цілому. Таким чином самий жахливий механізм руйнації людського суспільства було запущено.

 За даних обставин людині вибору не залишалося, як піддатися такому шляху розвитку. Вона стала перед реальністю вибору або володіти надприбутками, або ж бути рабом. Звідси й розпочався розподіл як світу, так і його матеріальних цінностей. За таких умов, людині матеріального світу було уже не до його глибинного  розуміння. На превеликий  жаль, лозунг часу „Гроші – розум, честь та совість епохи” повноцінно діє і сьогодні, находячись одночасно над людством, урядами, президентами та державами. Перед їх магічною силою людина меркне.

 Звісно, вказані обставини спонукали стрімкий ріст індустрії промисловості.

Володарям людства з метою отримання надприбутків, потрібен був „вал”, що в свою чергу спонукало до вузьких спеціалізацій. Стрімко зростаюча потреба у металах стрімко привела людство з одного боку до модернізації умов їх виробництва, а з іншого, в т.ч. з урахуванням технологічності виробництва, до втрати ним якості.

 Таким чином сьогодні у металургії заліза „узаконена” наявність додаткових металів в залізо –вуглецевих сплавах. Інакше їх виробництво стає не технологічним. А як відомо, булат є чисто залізо – вуглецевим сплавом.

 Як влучно про це сказав вище згаданий В. Басов: „Тільки булатні технології дозволять зробити чудо, -  здійснити цілу революцію в металургії. Мільйони тон сотні разів переплавленої, „замученої” сталі з порушеною генетикою, забрудненою міддю, оловом, свинцем, вісмутом, алюмінієм та іншими домішками,- перетворити у суперсталь”.

Звісно, коли постало питання відносно отримання булатів за сучасних умов виробництва, відразу ж виникло інше запитання, - яким чином це здійснити, тобто як в умовах сучасного металургійного виробництва отримати чисту по хімічному складу вуглецеву сталь.

 Це питання також турбувало і українця, к.т.н. Назаренко Василя Романовича, котрий як і відомі світові вчені  М.Фарадей, С. Рінман, Г. Пірсон , Д. Стодарт,  

М. Ломоносов, Д. Менделєєв та інші, загорівся здійснити мрію людства з студентських років, котру проніс скрізь своє життя.  Завдяки довгій та наполегливій праці, він розвіяв хмари над таємницею булату, за що нагороджений „Орденом за Заслуги III ст.”

 Науково-технічний центр „БУЛАТ НВР” у свій час впровадив у виробництво булатну сталь на металургійних заводах „Дніпроспецсталь” та „Запоріжсталь”.  Вироби із булату по зносостійкості виявилися значно кращими від аналогічних, виготовлених із легованих марок сталі.

Таким чином висловлення П.П. Аносова відносно перспектив булату ми підтвердили у результаті застосування булатного інструменту при обробці металів, деревини, земельних пластів грунту, пластичних матеріалів, при переробці м'яса і виробництві цукру та інше.

 Технологія виробництва булатної сталі по своїй суті нині є технологією якісної металургії у її сучасному розумінні.  Застосування булатних технологій дозволить з одного боку значно скоротити марочну структуру сталі, котрі сьогодні використовуються у промисловості, а з іншого, принести значний економічний ефект суб'єктам підприємництва.

 І на завершення, хочу внести деякі уточнюючі з вимогою часу правки до розуміння суті булату.

Історично і по сьогоднішній день булат завжди асоціювався з використанням його у якості матеріалу для виготовлення клинків при виробництві зброї. Даючи оцінку визначенню терміну булат, науковці всього світу тепер справедливо вважають його композиційним матеріалом з фазовою неоднорідністю та обов'язковою наявністю візерунку на поверхні виробу.

 У результаті промислового виробництва булатної сталі порушуються деякі умови для формування візерунку, тобто він зникає, але сам метал залишається композиційним матеріалом з фазовою неоднорідністю. Подальше отримання візерунку на такому матеріалі легко здійснюється за третім способом, описаним П. П. Аносовим, що нами також підтверджено.

 На закінчення, висловлюю глибоку надію на те, що у наш час вперше у світі промислово отриманий булат усе ж таки стане гордістю нації, і займе своє визначне місце як в промисловому застосуванні, так і в здобутках країни.

Володимир Остапович, директор центру "Булат НВР" та Музею булатної зброї
Категория: Мои статьи | Добавил: bulat-museum (24.10.2010)
Просмотров: 1802 | Комментарии: 2 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всего комментариев: 1
1 Tiffany  
0
Begun, the great internet edioatucn has.

Имя *:
Email *:
Код *: