Шабля Мазепи як легенда Інтернету

Пригоди такого рівня трапляються не часто. Впевнено можу заявити, що жодна журналістська команда України не ініціювала розслідування подібного масштабу. Було страшно і весело. Вірніше, було ДУЖЕ страшно! Але, ми перемогли! Шабля Мазепи повернулася до України! Хай і у вигляді копії! А почалося все у січні 2007 року з маленької замітки на сайті «Нова Січ».

«Отримали унікальні фото зображення шаблі Івана Мазепи. Це - точна копія, зроблена з оригіналу. Зберігається в Канаді.

Фото надіслав отаман Американських козаків Сергій Цапенко. Як нам вдалося дізнатися, українські патріоти знайшли креслення і детальний опис шаблі Мазепи, в польських музеях, частина фондів яких, опинилася за океаном. Після вивчення, один з козаків зробив точну  реконструкцію. Вдячні нащадки змогли побачити справжню зброю Гетьмана Мазепи.

Історія дуже цікава. Журнали "Нова Січ" і "Музеї України", спільно з Американським козацтвом, розпочинають власне розслідування. Ми хочемо дослідити документи, дізнатися прізвища, спробувати або переправити шаблю до України, або здійснити реконструкцію в Україні, силами наших майстрів».

І почалося! Наступного дня інформацію передрукували чи не всі провідні ЗМІ України, повідомили сайти кількох країн.

Шаблю продавали польські антиквари, переконуючи, що то оригінальна зброя самого Гетьмана Мазепи! Однак, їх рекламна версія була одразу піддана сумнівам – продавці визнали, що лезо старовинне, а руків’я зроблено якимось українським патріотом-емігрантом.

А де оригінал? За кілька днів ми вийшли на керівництво пітерського Ермітажу, де за багатьма згадками і лежить парадна шабля Івана Мазепи. На наші листи вони відповідали цинічно і зверхньо – у музеї сотні тисяч експонатів, повідомте номер. І взагалі, такої шаблі у нас немає!

Ми спробували зацікавити пошуками Президента В.Ющенка, МЗС України, наше консульство у Санкт-Петербурзі. Постійно писали про ту шаблю, непомітно розпочавши інформаційну кампанію. Влада не реагувала. Досить швидко ми знайшли фотографію ймовірної шаблі Мазепи (а їх у нього було багато!) у спецхрані Оружейной палати Московського Кремля. Однак, Ермітаж залишався пріоритетом! Єдине чого ми прагли – отримати фотографії!

За кілька тижнів, історія отримала такий резонанс, що привернула увагу деяких російських політиків і спецслужби. Вони вирішили викупити канадську реконструкцію, видати її за оригінал з Ермітажу і якимось чином подарувати або В.Ющенку чи В.Януковичу, використавши цей факт у якихось геополітичних цілях. Та і хто б відмовився за бюджетний кошт злітати до Канади з приємною пошуковою місією!

Кажуть, канадська контррозвідка і досі згадує той гучний візит «колекціонерів» у погонах з Росії, які розшукували шаблю Мазепи… Як не дивно, пошуки росіян виявилися досить результативними – вони швидко вирахували поляків-продавців. Не встигли – за добу до їх візиту американські козаки викупили реконструкцію шаблі за 2300 доларів! Росіяни давали 100 тисяч. Поляки і досі ображаються. Нині шабля у розпорядженні отамана Сергія Цапенка, застрахована на один мільйон доларів, зберігається у банківському сейфі. Про неї навіть був сюжет на СТБ…

Ми ж з Києва, продовжили штурм Оружейной палати і Ермітажа. Змогли знайти потрібні джерела інформації – виявилося, що всі знакові для української історії символічні речі зберігаються у Малоросейском спецхрані №9 КГБ СССР, нині ФСБ РФ! В Ермітажі! І очолює той відділ скарбів полковник у відставці Філіпов!

Знову написали керівникам Ермітажу з проханням надіслати фотографію шаблі Мазепи з конкретного відділу. Ті вже перестали ганяти дурника і існування шаблі вже не заперечували. Однак, попросили нас вказати інвентарний номер експонату з секретного спецхрану. За кілька днів ми отримали той номер!

До розслідування вже підключили молоду журналістку популярної тоді газети «Блик» Валю Мудрик. Озброїли її номером і дівчина розпочала другий етап штурму.

В Пітері почалася тиха паніка – «злобниє бандеровци» якось дізналися про шаблю Мазепи, секретний спецхран КГБ-ФСБ, прізвище начальника ще й повністю секретний номер експонату! Запідозрили в нас агентів Служби Зовнішньої розвідки України, а розвідку у проведенні якоїсь спецоперації у Росії. Були якісь наради…

Вирішили придивитися до «суперагента» Валі Мудрик, дозволивши їй прилетіти до Пітера і сфотографувати шаблю. Може завербувати мріяли? Дівчині тоді було років з двадцять. Тендітна, з дзвінким голосом – гроза роспецслужб… Валю провели в якісь таємні закапелки Ермітажу, показали шаблю, дозволили сфотографувати. «Блик» вийшов з першополосною сенсацією. Потім ми включилися…

Описати рівень емоцій не можу. То було щось! На нашу прес-конференцію до Музею гетьманства особисто приїхав Олег Тягнибок, який якраз допомагав у пошуках булави Сірка в Канаді… Я вручив Валі нашу Почесну грамоту у красивій рамці. Хоча, за той прорив у нормальній країні мінімум дали б ордени… Не за нагороди працюємо…

Фото канадської реконструкції і експонату з Ермітажу миттєво ввели у науковий оборот, радісно публікують у книгах та підручниках, скромно забуваючи згадати тих, хто з реальним ризиком їх роздобув… Як завжди…

Це ще не все! Київський зброяр Володимир Остапович, який уважно спостерігав за нашими пошуками, досить швидко зрозумів, що Ермітаж показав нам не оригінал, а більш пізню копію шаблі, зробленої у пам’ять про Мазепу! Росіяни, хоч трохи, але нас переграли!

Ми розпочали третій етап штурму російських спецхранів. І здійснили відкриття, варте вмісту всього Малоросейського спецхрану! Вийшли на найсекретніше сховище Російської Імперії – підвали Адміралтейства!

Саме там лежать скарби Київських князів, перстень Ярослава Мудрого, який знайшла донька Генсека Галина Брежнєва, книги з бібліотеки Ярослава Мудрого, що перебували під контролем Івана Мазепи у підземеллях Софії Київської, вивезені після втечі Гетьмана. Там же десятки мальованих портретів Мазепи, зроблені художниками, які бачили Гетьмана на замовлення царської охранки – аби легше було шукати! Нині під лазерною сигналізацією! Там і оригінал парадної шаблі Мазепи. Маємо і  номер. Пітер. Адміралтейство. Спецхран. Відділ Z. Інвентарний номер 14-23-55-М-22.

Дякуємо владі Російської Федерації за прекрасні умови зберігання символічних речей українського народу! Ні на що не претендуємо. Але, просимо допустити до тих експонатів хоча б російських вчених, скажімо ту ж Т.Таірову-Яковлеву. Хай опишуть, сфотографують. Таємниця перестала бути таємницею! Шість років пройшло… Триста років минуло від епохи Мазепи. Чого боятися?

Для паркетних офіційних істориків ще раз підкреслю: ні джерел, ні посилань, як Ви до того звикли у кабінетах, нема. Є невідомі герої, які ризикуючи життям і свободою допомогли нам у розслідуванні, допомогли Україні! Сіра зона геополітики і історії. Було чимало спроб пройти нашими слідами, щось перевірити, ще раз сфотографувати шаблю Мазепи в Ермітажі. Все закінчилося біля вахтера…

Крім проблем учасники тієї карколомної пригоди нічого не отримали. Традиційно створили легенду. Залишилася гордість. Так, ми змогли і зробили! Спробуйте краще!

І оптимістичний фінал. Майстер-самородок, директор Житомирського музею зброї Олег Козяр, є моїм вірним читачем-шанувальником. Замовив у В.Остаповича булатне лезо і за пару років зробив точну копію шаблі Мазепи. Побачити можна у Житомирі. Ось так. Приємно! Коли вперше її виставили у Музеї гетьманства, приїхали чи не всі телеканали...

Колись і у Росії буде нормальна влада, відкриють архіви, спецхрани. А українські патріоти вже знатимуть, де шукати!

Дерзайте! І Україна переможе!